Яку інформацію заборонено поширювати в Україні

Політика

27 грудня 2019 рок у Верховній Раді зареєстровано проєкт закону № 2693 «Про медіа».

Як зазначено у пояснювальній записці, метою законопроєкту є створення єдиної, впорядкованої та взаємоузгодженої системи правових норм, спрямованих на регулювання правовідносин у сфері медіа.

Закон регулює відносини, пов’язані з поширенням масової інформації, визначає правові засади діяльності в Україні суб’єктів у сфері медіа, а також засади державного управління, регулювання та нагляду (контролю) у цій сфері.

До сфери дії Закону не відноситься поширення масової інформації:

1) фізичними особами, які не діють як медіа (не є суб’єктами у сфері медіа);

2) фізичними особами – підприємцями або юридичними особами на власних веб-сайтах, якщо поширення масової інформації не є основним видом діяльності суб’єкта та поширювана ним масова інформація пов’язана з господарською діяльністю суб’єкта у сферах, відмінних від сфери дії Закону;

3) у вигляді кореспонденції, яка надсилається визначеному колу користувачів, зокрема, з використанням електронних комунікацій, за виключенням розповсюдження масової інформації;

4) у вигляді онлайн ігор в мережі Інтернет, крім випадків надання доступу до програм через онлайн ігри у тому числі шляхом інтеграції аудіовізуальних медіа-сервісів в інтерфейс (середовище) онлайн ігор;

5) на веб-сайтах державних органів, органів місцевого самоврядування, за умови, що поширення такої інформації не є діяльністю, визначеною у Законі;

6) в інших випадках, визначених Законом.

Відповідно до Закону суб’єктами у сфері медіа є:

1) суб’єкти у сфері аудіовізуальних медіа (лінійних та нелінійних);

2) суб’єкти у сфері друкованих медіа;

3) суб’єкти у сфері онлайн-медіа;

4) провайдери аудіовізуальних сервісів;

5) провайдери платформ спільного доступу до інформації;

6) постачальники електронних комунікаційних послуг для потреб мовлення з використанням радіочастотного ресурсу.

У Законі встановлено вимоги до змісту інформації та організації надання медіа-сервісів.

Ліцензуванню відповідно до законопроекту підлягає виключно мовлення з використанням радіочастотного ресурсу України та постачання електронних комунікаційних послуг для потреб мовлення з використанням радіочастотного ресурсу.

Обов’язковій реєстрації згідно з Законом підлягають суб’єкти, що здійснюють мовлення без використання радіочастотного ресурсу, суб’єкти у сфері друкованих медіа, провайдери аудіовізуальних сервісів, а також суб’єкти у сфері медіа, в тому числі й нерезиденти України, які надають користувачам на території України доступ до своїх медіа-сервісів на умовах, що передбачають оплату користувачами доступу чи користування такими медіа-сервісами.

Суб’єкти у сфері онлайн-медіа та платформи спільного доступу до інформації самостійно приймають рішення про реєстрацію.

Іноземні лінійні медіа можуть поширюватись на території України провайдерами аудіовізуальних сервісів виключно після реєстрації таких медіа у порядку, який окремо визначається Законом.

Усі ліцензійні й реєстраційні процедури згідно з законопроектом відбуваються через електронний кабінет суб’єкта у сфері медіа, функціонування якого забезпечується Національною радою з питань телебачення і радіомовлення.

«Жодна фізична або юридична особа одноособово та/або спільно з групою пов’язаних осіб не має права контролювати у будь-який спосіб, у тому числі через вплив на формування управлінських та/або наглядових органів суб’єкта у сфері аудіовізуальних медіа або шляхом здійснення контролю власника такого суб’єкта, більше 35 відсотків загального обсягу відповідного територіального аудіовізуального медіа-ринку – загальнонаціонального, регіонального або місцевого, або 35 відсотків за сукупністю контролю в межах різних ринків», – зазначають автори законопроєкту.

Закон запроваджує нову форму регулювання – спільне регулювання у сфері медіа, тобто поєднання державного регулювання та галузевого саморегулювання. Вимоги до інформації, для якої законодавством передбачено регулювання змісту, пропонується встановити у відповідних правилах.

При цьому медіа добровільно беруть на себе обов’язок дотримуватись цих вимог, а Національна рада визнає, що ці вимоги є достатніми для забезпечення суспільних інтересів. «Задля забезпечення спільного регулювання Законом передбачається створення органу спільного регулювання у формі громадської спілки, що є юридичною особою, засновниками якої є ліцензіати та реєстранти, а також їх галузеві об’єднання», – йдеться у пояснювальній записці.

Встановлюються заходи реагування на порушення законодавства у сфері медіа та санкції такі порушення.

Заходи реагування: припис, звернення до суду щодо анулювання ліцензії, скасування реєстрації або заборони поширення медіа в Україні чи скасування реєстрації іноземного лінійного медіа.

Санкції за порушення: стягнення штрафу; анулювання ліцензії та/або скасування реєстрації чи заборона поширення медіа на території України.

Медіа штрафуватимуть за рішенням Національної ради. Для анулювання ліцензії та/або скасування реєстрації Нацрада буде звертатися о суду з відповідним позовом.

Законопроєкт встановлює, що цензура у сфері медіа забороняється. Не допускається незаконне втручання у діяльність суб’єктів у сфері медіа з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, політичних партій, власників відповідних суб’єктів, будь-яких інших фізичних та юридичних осіб.

На території України (в тому числі суб’єктам у сфері медіа) забороняється поширювати:

1) заклики до насильницької зміни, повалення конституційного ладу України, розв’язування або ведення агресивної війни або воєнного конфлікту, порушення територіальної цілісності України, у тому числі визнання правомірною окупації території України, заперечення територіальної цілісності України, матеріали або інформацію, які виправдовують чи пропагують дії, спрямовані на насильницьку зміну, повалення конституційного ладу України, розв’язування або ведення агресивної війни або воєнного конфлікту, порушення територіальної цілісності України, у тому числі визнання правомірною окупації території України, заперечення територіальної цілісності України;

2) висловлювання, що розпалюють національну, расову чи релігійну ворожнечу чи ненависть до окремих осіб чи їх груп;

3) висловлювання, що є дискримінаційними щодо окремих осіб та їх груп на основі етнічного походження, громадянства, раси, релігії та вірувань, віку, статі, фізичних вад, стану здоров’я, сексуальної орієнтації або за іншою ознакою;

4) пропаганду або заклики до тероризму та терористичних актів, матеріали або інформацію, що виправдовують такі дії;

5) фільми, розповсюдження та демонстрування яких заборонено відповідно до Закону України «Про кінематографію»;

6) порнографічні матеріали, а також матеріали, що заохочують сексуальну експлуатацію та насильство над дітьми, демонструють статеві відносини дітей;

7) пропаганду вживання наркотичних засобів, психотропних речовин;

8) пропаганду жорстокого поводження з тваринами;

9) інструкції або поради щодо виготовлення, придбання або використання вибухових, наркотичних чи психотропних речовин

10) програми, у яких користувачам надаються послуги з ворожіння та гадання, а також платні послуги у сфері народної чи нетрадиційної медицини;

11) матеріали або інформацію, у яких заперечується або виправдовується злочинний характер комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Україні, злочинний характер націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму, створюється позитивний образ осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік (крім випадків, пов’язаних з розвитком української науки та культури), працівників радянських органів державної безпеки, виправдовується діяльність радянських органів державної безпеки, встановлення радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті;

12) матеріали або інформацію, в яких демонструється символіка комуністичного або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму з метою виправдання чи заперечення їх злочинного характеру.

Окремим розділом Закону визначаються обмеження, пов’язані зі збройною агресією, які діють з моменту визнання Верховною Радою України певної держави державою-агресором (державою-окупантом) та до моменту прийняття Верховною Радою України рішення про скасування зазначеного статусу.

Встановлюється, що суб’єктом у сфері медіа в Україні не може бути:

1) фізична особа, яка є громадянином держави-агресора (держави-окупанта);

2) юридична особа, в якій власником істотної участі, контролером чи бенефіціаром на будь-якому рівні ланцюга володіння корпоративними правами є особа, яка є громадянином або резидентом держави-агресора (держави-окупанта), чи юридична особа, зареєстрована в такій державі або з місцезнаходженням в такій державі.

3) юридична особа, що отримує фінансування (кредити, займи, позики, інвестиції, внески спонсорів, благодійні внески, іншу фінансову допомогу) від фізичних осіб, що є громадянами держави-агресора (держави-окупанта), юридичних осіб, зареєстрованих в такій державі або з місцезнаходженням в такій державі.

Програми державною мовою, у тому числі фільми, у загальному тижневому обсязі мовлення телемовників – ліцензіатів у кожному з проміжків часу між 07.00 та 18.00 і між 18.00 та 23.00 мають становити:

1) для телеканалів загальнонаціональної і регіональної категорій мовлення, – не менше 90 відсотків від загальної тривалості програм (або їх частин);

2) для телеканалів місцевої категорії мовлення, – не менше 80 відсотків від загальної тривалості програм (або їх частин).

Радіомовники зобов’язані забезпечувати частку пісень (музичних творів з текстом) державною мовою в обсязі не менше 35% загального обсягу пісень, поширених упродовж доби, а також не менше 35% загального обсягу пісень, поширених у кожному проміжку часу між 07.=:00 та 14:00 і між 15:00 та 22:.00, а також не менше 90% добового обсягу ведення програм, у тому числі новинно-аналітичних блоків, розважальних програм (дикторами, ведучими радіопрограм) державною мовою.

Друковані та онлайн-медіа в Україні видаються (виходять) державною мовою, а також іншими мовами, в порядку визначеному Законом України «Про функціонування української мови як державної».

Джерело